Чи має смарт-контракт юридичну силу в Україні: аналіз законодавства та судової практики
Смарт-контракт – це програмний код, що автоматично виконує прописані в ньому умови транзакції на базі технології блокчейн. У світі смарт-контракти набули популярності, завдяки їхній прозорості, незмінності та автоматизації. Проте їхня юридична природа досі викликає дискусії серед юристів і законодавців, зокрема, в Україні.
Виникає питання, чи визнається такий цифровий механізм правочином (юридично значущою угодою) у правовій системі України та чи може він породжувати правові наслідки на рівні з традиційними договорами.
У цій статті разом з колегами проаналізували чинне українське законодавство щодо електронних правочинів, електронних доказів, цифрових підписів, а також місце блокчейн-технологій і смарт-контрактів у цьому правовому середовищі.
Електронні правочини та договори в українському законодавстві
Цивільний кодекс України (ЦК) закладає фундаментальні положення щодо форми правочинів, які є відправною точкою для розуміння правового статусу угод в електронній формі. Згідно зі статтею 205 ЦК, правочин може вчинятися усно або в письмовій (у тому числі електронній) формі. Іншими словами, електронна форма правочину законодавчо прирівняна до письмової.
Цивільний кодекс також визначає загальне поняття договору: відповідно до статті 626, договір – це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Таке визначення не вимагає, щоб домовленість була викладена на папері, вона може бути досягнута в будь-якій формі, якщо закон не встановлює обов’язкової форми.
Зокрема, стаття 639 ЦК зазначає, що договір може укладатися в будь-якій формі (усній, письмовій тощо), а якщо сторони прямо домовились укласти договір з використанням інформаційно-комунікаційних систем, то він вважається укладеним у письмовій формі. Таким чином, цивільне законодавство допускає укладення договорів електронними засобами і визнає такі договори еквівалентними письмовим.
Стаття 207 ЦК конкретизує вимоги до письмової форми правочину. Письмовим вважається правочин, зміст якого зафіксовано в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах чи інших повідомленнях, якими обмінялися сторони, або які надіслані сторонами до відповідної інформаційно-телекомунікаційної системи. Воля сторін при цьому може виражатися за допомогою електронного або іншого технічного засобу зв’язку.
Отже, якщо зміст угоди оформлений електронним документом і сторони обмінялися такими документами (чи електронними повідомленнями) через мережу, вимога письмової форми дотримана. Більш того, якщо сторони домовились укладати договір через електронну систему (онлайн-платформу, блокчейн тощо), закон прямо вказує, що такий договір є укладеним у письмовій формі.
Ці норми створюють правові рамки, в межах яких смарт-контракт може бути розглянутий як форма укладення договору за умови, що фіксується домовленість сторін в електронному вигляді та забезпечує можливість довести її зміст і волевиявлення сторін.
Закон України «Про електронну комерцію» №675-VIII від 03.09.2015 деталізує окремі аспекти електронних правочинів. У цьому законі дано визначення низки ключових термінів. Зокрема, електронний правочин визначається як дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків, здійснена з використанням інформаційно-комунікаційних систем. А електронний договір визначається як домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов’язків, оформлена в електронній формі.
Таким чином, на законодавчому рівні встановлюється, що електронна форма договору не впливає на дійсність зобов’язань: головне, щоб була досягнута згода сторін щодо всіх істотних умов.
Варто зазначити, що ні Цивільний кодекс, ні Закон про електронну комерцію прямо не згадують термін «смарт-контракт». Однак з наведених норм випливає, що якщо смарт-контракт розглядати як спосіб фіксації домовленості сторін у електронній формі (через програмний код на блокчейні), то він підпадає під загальні правила про електронні правочини.
По суті, смарт-контракт може виступати технологічним інструментом виконання звичайного договору, або навіть сам бути договором, якщо вся домовленість сторін закладена у коді. У будь-якому випадку, ключовими умовами дійсності є наявність волевиявлення сторін та узгоджених умов. Тому смарт-контракт як і будь-який договір повинен мати сторони, предмет, істотні умови та законну мету. Якщо ці елементи присутні, форма (цифровий код) не повинна перешкоджати визнанню його правочином.
Закон України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги» №2155-VIII від 05.10.2017 встановлює правові засади використання електронних підписів. Цей закон гармонізований з європейським регламентом eIDAS і ввів поняття кваліфікованого електронного підпису (КЕП). Відповідно до частини 6 статті 18 цього Закону, кваліфікований електронний підпис має таку саму юридичну силу, як і власноручний (паперовий) підпис.
Таким чином, якщо сторони підписали електронний договір за допомогою КЕП (наприклад, використавши Дія.Підпис чи інші засоби, сертифіковані згідно із законом), цей договір повністю прирівнюється до паперового з власноручними підписами.
З точки зору смарт-контрактів це можна трактувати наступним чином: щоб вважатися формально укладеним, смарт-контракт повинен мати фіксацію згоди сторін. Теоретично, такою фіксацією могло б бути накладення кожною стороною КЕП на електронний документ, що містить умови договору, або ж інший спосіб, еквівалентний підпису (наприклад, обмін електронними підписами або використання зазначеного вище одноразового ідентифікатора для акцепту оферти).
Натомість звичайний криптографічний ключ, яким підписуються транзакції в блокчейні (наприклад, підпис транзакції на Ethereum), не дорівнює кваліфікованому електронному підпису за законом, оскільки не видається кваліфікованим надавачем послуг ідентифікації та не сертифікований офіційно.
Це означає, що з позиції українського закону підписання договору через блокчейн-транзакцію поки що не відповідає формальним вимогам до письмової форми правочину, у тих випадках, коли закон вимагає саме власноручного або КЕП-підпису. Утім, якщо законом для конкретного виду договорів не обов’язково мати власноручний підпис (наприклад, для дрібних побутових угод або договорів, що вчиняються в момент їхнього виконання), тоді відсутність традиційного підпису не робить правочин недійсним.
Також згідно із Законом України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги» Сторони правочину можуть використовуати простий електронний підпис або удосконалений електронний підпис. Саме до цих типів підпису, на нашу думку, найбільш наближене підписання транзакцій за допомогою криптографічного ключа.
Але для використання простих електронних підписів або удосконалених електронних підписів закон вимагає згоди обох сторін і ідентифікації осіб. Це можна реалізувати за допомогою окремої згоди, адже потрібно вирішити питання автентичності та прив’язки цього запису до конкретних осіб. Також будь-який документ в електронній формі не може бути визнаний недійсним лише через його електронну форму смарт контракту.
Судова практика, пов’язана зі смарт-контрактами
Прямих прецедентів, в яких український суд вирішував би спір суто з приводу смарт-контракту (наприклад, щодо помилки в коді чи автоматичного виконання угоди), наразі немає. Однак існує суміжна судова практика, яка дозволяє робити висновки про підхід судів до новітніх цифрових явищ, зокрема, до операцій з криптовалютами та електронних доказів.
Із 2017 року процесуальне законодавство України визнає електронні докази так само, як і письмові, речові тощо. Згідно зі ст. 100 Цивільного процесуального кодексу, електронними доказами є інформація в цифровій формі, що містить дані про обставини справи, зокрема електронні документи, веб-сторінки, електронні листування, метадані тощо. Таким чином, записи в блокчейні, якщо вони стосуються спору теоретично можуть виступати електронним доказом. Наприклад, запис про виконання смарт-контрактом транзакції (переказ коштів на певну адресу) може бути поданий у суд як доказ факту оплати чи настання умови.
В контексті доказування виникає питання автентичності та прив’язки цього запису до конкретних осіб. У практиці вже були ситуації, коли дані з блокчейн-гаманців розглядалися судом. Зокрема, у кримінальних провадженнях слідчі та прокурори надають суду інформацію про криптовалютні транзакції, отримані шляхом блокчейн-аналітики, і суди ці дані приймають і розглядають.
Для забезпечення належності такого доказу робиться скріншот з блокчейн-оглядача транзакцій, засвідчений нотаріально, або залучається експерт з кібербезпеки, який підтверджує приналежність гаманця особі.
Також не варто забувати, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 жовтня 2022 року у справі № 227/3760/19-ц встановила чітку позицію: не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами.
А в ситуації з смарт-контрактом виконання зобовʼязань здійснюється автоматично, що є його безпосередньою перевагою. Хоча це не стосується смарт-контрактів напряму, важливо тут те, що суди не відкидають цифрові дані лише через їхню технічну природу.
Висновки
Підсумовуючи, в Україні станом на сьогодні прямого нормативного визнання смарт-контрактів як окремої правової категорії немає. Водночас, держава не заперечує юридичної сили за електронними договорами, якщо вони відповідають вимогам закону. Смарт-контракти де-факто можуть використовуватися (і вже використовуються) у приватних правовідносинах на власний ризик сторін. Як приклад, сервіс w3sign від Distributed Labs.
Його юридична сила забезпечується через загальні норми цивільного права і спеціального законодавства про електронні правочини. Смарт-контракт має юридичну силу тією мірою, якою це допускає чинне право: якщо смарт-контракт відповідає критеріям договору, український суд радше визнає його зобов’язальну природу.
Щодо судової практики, то справ, де предметом спору фігурував би смарт-контракт в українських судах ще не було, але непряма практика підтверджує готовність судів працювати з електронними даними і суди застосовують норми законодавства про електронні договори під час розгляду справ, пов’язаних з блокчейн транзакціями. Суди визнають юридичну значущість електронних угод (за наявності доказів їх укладення) і вже розглядають криптовалюту як об’єкт прав (хоч і без чіткого законодавчого статусу, вони це роблять на свій розсуд в окремих справах).
У перспективі найближчих років очікується нормативне врегулювання технологій розподіленого реєстру и Україні, вже в першому читанні прийнятий законопроєкт 10225-д про внесення змін до законодавства про віртуальні активи. Тож невдовзі має відбутися інтеграція криптоекономіки у правове поле, а також можливі зміни до Цивільного кодексу України, які включатимуть норми про цифрові права та смарт-контракти.
Відтак відповідь на питання, чи має смарт-контракт юридичну силу в Україні така: так, якщо смарт-контракт фактично становить собою домовленість сторін про встановлення цивільних прав та обов’язків і виконаний у формах, допустимих законом.