Федеріко Фелліні — ви точно чули це ім’я або навіть бачили кілька фільмів цього видатного режисера. Його фільми, сповнені символізму, автобіографізму і сюрреалістичних елементів, та стали взірцем авторського кіно. Проте чи не перебільшена його значущість? Чи справді можна назвати Фелліні найкращим режисером всіх часів і народів?
Почну з власного досвіду. Перший фільм Федеріко Фелліні, який я подивився був “8½”. Приводом для перегляду стали наполегливі поради художніх керівників, до яких я вступав на курс. Кожен казав, що це найкращий режисер і всі його фільми наповнені маріанських глибин та сенсів, а “8½” його найвидатніший фільм. Звичайно ж, почувши такі рекомендації від професіоналів, я вирішив подивитись цей шедевр. Готувався побачити щось настільки прекрасне, що воно має бути забороненим для смертного ока, отримати катарсис всіх органів чуття. Думав, що побачивши цей мистецький ідеал, я усвідомлю нові сенси життя, може взагалі навчусь літати чи почну бачити потойбічні світи.
Спойлер: і, на жаль, я не навчився літати… Я просто подивився фільм і не зрозумів, чому всі так завзято радять його?
Звичайно ж на наступній зустрічі з художнім керівником, всі слухали, який же Фелліні геніальний. Може я не знаю що це таке? Раніше, для мене “геніальний” було рівноцінно шедевру, але нещодавно мені пояснили, що “геніально” це щось нове, щось що ніхто не робив і не робить. Якщо на це слово дивитись під таким кутом, то тоді Федеріко Фелліні справді – геніальний… як власне і будь який інший режисер, адже неможливо створити старий фільм. Це як з народженням, з чим дуже часто порівнюють створення фільмів, неможливо народити вже існуючу людину – будь яка народжена дитина буде новою, хіба не так? Але якщо “новий” відносится до теми чи шляху її розкриття, то тут вже важче бути новим, а тому й геніальним, адже вже понад століття кінематограф досліджує всі теми з різних можливих боків, тому стати новатором досить важко в наші дні. Отже Фелліні був геніальним для свого часу, але чи залишається він таким і сьогодні?
Зрештою, можна дійти висновку, що Фелліні талановитий новатор. І це безсумнівна річ, хоч мені й незрозуміло навіщо його зводити на неосяжний постамент.
Тижневий марафон Фелліні
Після перегляду “8½”, виникає бажання переглянути інші фільми режисера, аби зрозуміти його стиль. Саме тому я виділив на це тиждень і дивився виключно фільми поставлені режисером Федеріко Фелліні і ось що я можу сказати:
День 1: “Амаркорд” або нічого не ясно…
Першим фільмом за який я взявся був фільм – “Амаркорд”. Що сказати? Я нічого не зрозумів. Якщо зараз я ще можу переказати стисло сюжет “8½”, то з “Амаркордом” будуть величезні проблеми. Якщо не зрозумівши “8½” в мене було хоч якесь бажання передивитись аби зрозуміти його, то “Амаркорд” бажання передивлятись немає досі.
День 2: “Репетиція оркестру” – концептуально, але довго
Другим фільмом цього тижня був маловідомий фільм Фелліні “Репетиція оркестру”. Скажу одразу, фільм для мене був нуднуватий. Єдине що мене захопило це його концепт, а саме як кожен учасник оркестру розповідав про свій інструмент, як про людину, а також кульмінація фільму, де оркестр поміняв диригента на маятник. Дуже прикольний концепт, але постійна балаканина персонажів дуже швидко набридає.
День 3: “Ночі Кабірії” – від неприязні до кохання
Наступний фільм Фелліні, який я глянув, був “Ночі Кабірії”. Вже тоді я почав читати книгу “Робити фільм”, яку власне написав сам Федеріко Фелліні, де він розповідає про свої думки та рішення під час створення своїх фільмів. Прочитавши епізод книги, де розповідається якраз про “Ночі Кабірії”, я зацікавився фільмом та того ж вечора й глянув його. Фільм мене справді вразив своєю головною героїнею – Кабірією. Як сказав Фелліні: “Я знайшов свого персонажа”, що власне так і є. За нею було цікаво спостерігати, за її життям, діями та ситуаціями в які вона потрапляє. Взагалі спочатку фільму, Кабірія не викликає симпатії, навіть коли вона потрапляє в перші перипетії, однак з кожною сценою, все більше і більше переживаєш за неї.
День 4: “Дорога” – непопулярний шедевр
Після Кабірії я подивився фільм, про який дуже багато згадував Фелліні в своїй книжці, драма – “Дорога”. Отут можу трохи піти всупереч собі і сказати, що фільм – неймовірний. Це єдине кіно Фелліні, яке мені сподобалось у всьому: в сюжеті, в акторах, в драмі і тд. Але чомусь про цей фільм мало чув в колі кіношників.
День 5: “Мамині синочки” – це взагалі що?
Після гарної історії в фільмі “Дорога”, я побачив щось незрозуміле. “Мамині синочки” пролетіли повз мене, не торкнувшись чи хоча б зачепившись. Цей фільм в пам’яті не збережеться, а тому шкода витраченого часу.
День 6: “Сатирикон Фелліні” – цирк
Шостий фільм – “Сатирикон Фелліні” дуже цікавий візуально своїми декораціями та гримасами, нагадує цирк, який так любить Фелліні і це відчувається. Фільм візуально вражає. Щодо сюжету важко сказати, бо він, як і “Мамині синочки”, не запам’ятовується.
День 7: “Місто жінок” – метафорично
Отут дуже цікавий парадокс. Справа в тому, що цей фільм мені сподобався, хоч я його і не до кінця зрозумів. Взагалі будь який фільм Фелліні – це метафорично-автобіографічний політ фантазії автора, і саме в “Місті жінок” це помітно. Це той момент, коли дивишся фільм, щось розумієш, а щось ні, а так хочеться зрозуміти все.
День ?: “Солодке життя”
Один з найпопулярніших фільмів Фелліні, який я досі не можу додивитись. Вже два рази намагався глянути, але на третині фільму зупинявся. Щось важкувато дається цей фільм – не знаю чому, пояснити не можу. Дивитись 3 год старого кіно сучасному глядачу дуже важко.
Проблематика
Отже що ми маємо. Фелліні – це такий собі кіт Шредінгера. Він одночасно і геній, і ні. Для глядача минулого він новатор, зробивший кіно експресивним, не сюжетним, модерним та рушійним. В свої часи Фелліні був неймовірним професіоналом та митцем. Для сучасного глядача ж він повільний, надміру метафоричний, незрозумілий і майже непридатний до перегляду. Це через те що кінематограф не стоїть на місці та постійно розвивається, створюючи різної якості фільми, так само і глядачі які споживають кіно – вони теж змінюються разом з ним.
Наприкінці хочеться сказати, що якщо ви маєте подібний до мого досвід, а я впевнений, що таке може бути, то пропоную не панікувати. Зрештою, мистецтво має приносити задоволення та доносити сенси – в цьому його головна місія. Не думайте, що ви дурні або неосвічені, спробуйте подивитися на ситуацію з точки зору задоволення. Якщо вам його Фелліні не приносить, то це не проблема, а особисті уподобання, що ні в якому разі не є поганим.
