Цвітіння коду: як народжується краса на межі мистецтва й інженерії. Інтерв’ю з Тимуром Шемседіновим
Тимур Шемседінов – головний архітектор платформи Subjektiv, науковий співробітник і викладач Київського Національного Політехнічного Університету. Керівник науково-дослідної лабораторії, входить до трійки найкращих інженерів та є нащадком мистецької династії Шемседінових.
В цьому інтерв’ю команда видання GALERA.NEWS розповідає про спільний проєкт Тимура та Ельміри Шемседінових “Цвітіння”, про поєднання мистецтва, краси, естетики та технологічної галузі. Роботи можна подивитись на платформі Subjektiv.
Тимуре, як з’явився проєкт “Цвітіння”?
Було багато спроб зробити щось подібне декілька разів, коли я малював свої схеми, а моя сестра Ельміра намагалася вплести свої малюнки. Перші спроби були банально на асфальті — прості малюнки.
Ще 5–7 років тому ми зробили спільні роботи, які навіть експонувалися, і тоді концепція поєднати мистецтво і технології почала вибудовуватись. Був код та блок-схеми. Основна ідея — що це все на темному фоні, який схожий на екран комп’ютера чи телефону. Певна інверсія: чи квіти вшиваються в код, чи код вплітається в квіти.
Мені здавалося, що спочатку має бути фон, а на ньому синхронно ми би вписували код та квіти. Але спочатку були квіти, а далі темний фон та код. Діаграми з квітами вперше з’явилися на проєкті “А4, кулькова ручка”. Коли Ельміра з іншими художниками готувалися до нього у нас вдома до виставки, я це побачив і подумав, що мені також є що сказати. Я почав писати блок-схеми з орнаментами, мені дуже цікаві орнаменти різних народів. Це зустріч минулого і майбутнього. На першій виставці фон на роботах був не чорний, а мокрого асфальту — по-дитячому: квіти та схеми.
Цікавий момент в перших роботах під замальованим чорним фоном ховаються актори французького кіно, а вже далі ми робили код та квіти. Це така наша маленька культурологічна загадка, про яку мало хто знає.
Як виникла ідея поєднання двох елементів?
Весь код — це парадигма програмування. Іноді ці роботи мені допомагають як викладачу КПІ. Там є різні стилі патернів програмування, і справжній інженер зможе прочитати ці коди. Це щось схоже на те, як хіміки собі вішають таблицю Менделєєва чи астрономи — карту зоряного неба. Так і тут інженери й програмісти можуть повісити це на стіну. Було дуже багато звернень щодо купівлі таких робіт від профільних спеціалістів. Там не скрізь код — там класифікації чи мапа асинхронного програмування. Їх можна знайти в інтернеті, а можна просто придбати роботу.
Іноді я навіть беру акриловий фломастер і на чорному фоні малюю код програмування для своїх студентів. А в нашому проєкті можна побачити практичні знання в поєднанні з естетикою і красою квітів. Для мене сам код виглядає дуже естетично навіть без смислового навантаження — про що саме там написано.
Чи є естетика в програмуванні?
Майже 15 років тому я почав збирати візуальні відображення коду, які є естетичними без смислового навантаження, хоча він містить конкретний сенс і має практичне застосування. В цьому я бачу красу і естетику. Це шматочок коду, який може стати стартом для програмування. Там захована ідея, яку можна розгорнути.
Зараз люди в основному копіпастять код або просять ШІ написати їх замість них. І в цьому немає ніякої естетики і краси. Я вважаю, що наші роботи мають надихати на створення коду власноруч, адже це і про мистецтво також. Про натхнення, про контур, про враження — про “красиві стовпчики”, які потрібно скоротити і відокремити найголовніше. Це вже про технології.
Я намагаюсь створити щось просте і елегантне, але щоб воно могло розгорнутися і отримати повноцінну структуру під час роботи.
Чи є жанри у програмуванні, як у мистецтві?
У програмуванні є парадигми: функціональне програмування, оптимізація, логічне програмування та інші. Зазвичай для своїх студентів я беру шматок коду, який потрібно переписати різними варіантами, хоча він має виконувати одну й ту саму функцію. Якщо ти береш задачу і можеш вирішити її різними способами, потім легко навчатися на цих прикладах, щоб вловити суть і розуміти різні парадигми.
Що надихнуло вас на цей проєкт?
На мене вплинуло те, що я зростав у творчій сім’ї і навколо мене завжди було мистецтво та естетика. Моя сім’я — це художники, архітектори та інженери. У 15 років я написав першу свою програму, яка використовувалась згодом у Київенерго. Хоча мій дідусь хотів, щоб я був митцем, мій тато знав, що я буду інженером, і він розкрив мій талант до програмування. Я не відчував, що можу змінити свою думку, але через років 20 я зрозумів, що я архітектор програмного забезпечення — дідусь був правий. Архітектура будування не дуже відрізняється від архітектури програмування: як архітектори думають про речі, які створюють, — вони беруть великий об’єкт, розкладають його на складові, яким дають назви, а потім шукають поєднання для цих частинок.
Чи отримуєте ви зворотний зв’язок про цей проєкт?
Мені цікаво, що відчувають чи як рефлексують глядачі, споглядаючи наш з Ельмірою проєкт. Багато моїх колег чи людей з технологічного середовища часто просять картини для своїх офісів, адже вони також розуміють всю красу цих творів як технічні спеціалісти, а не мистецтвознавці. Адже коли такі твори є на робочому місці, можна підняти голову вгору і побачити практичну підказку для себе — сакральне поєднується з практичним. Ще я отримую позитивний фідбек від своїх студентів, адже схеми, які я готую для лекцій, мають не тільки практичне застосування, а й естетичну красу.
Чи може естетичне відображати практичне?
Коли дивишся на код, ти маєш відчувати красу. Це схоже на те, що ми відчуваємо, коли дивимось на витвори мистецтва. Є навіть таке поняття, як “концептуальний код” — коли найменшою кількістю символів потрібно передати ідею. Код можна виводити і на світлому, і на темному фоні — навіть у цьому є естетика. Є навіть емулятори, які можна запускати на новій техніці, а на екрані будуть поміхи, як на старих пристроях. Це виглядає естетично та вінтажно. Але практично програмування на чорному фоні навіть краще для зору.
Для чого програмісту потрібно образотворче мистецтво?
Воно виймає нас із звичайної рутини, з побутового життя. Я навіть рекомендую своїм друзям: коли є проблеми чи технічні моменти, які потребують незвичайних рішень, потрібно взяти перерву, заварити чаю, подивитись у вікно, зрештою помилуватись витвором мистецтва, переключитись — і рішення прийде. Коли ти повертаєшся після мистецтва до роботи, всі проблеми зникають.
Ви – інженер чи все ж таки митець?
Я завжди думав, що я інженер, але дідусь був правий — я митець.