У стресових ситуаціях нам доводиться вимикати емоції і включати холодний розум. Таким чином, психіка може захистити себе від травмування. Психологічний захист – це несвідомий психічний механізм, за допомогою якого психіка захищає себе від негативу, а також допомагає адаптації до стресової ситуації.
Але якщо часто вимикати емоції та уникати своїх почуттів та переживань, то може розвинутися емоційна відстороненість. Це, у свою чергу, може заважати налагоджувати соціальні зв’язки та впливати на наш загальний стан.
Емоційна відстороненість – це нездатність взаємодіяти з собою або іншими на емоційному рівні. Людина ніби вибудовує стіну між собою і зовнішнім світом. Все це може бути симптомом біполярного розладу, депресії, розладів особистості та посттравматичного стрессового розладу (ПТСР). І, скоріше, схоже на відчуття «оніміння».
Усунення – захисний механізм, що обмежує близькість
У психології близькість – це потреба бути побаченим, зрозумілим, прийнятим. Американські дослідники Collins і Feeney описують її як обмін глибиною: людина розкривається – і у відповідь отримує розуміння та підтримку. Без близькості неможливо побудувати глибокий емоційний (ділитися почуттями), фізичний (комфортний спільний простір) або інтелектуальний (обмінюватися поглядами, цінностями чи інтересами) зв’язок.
Давайте розберемо докладніше поняття відстороненості:
- Емоційна відстороненість – зниження емоційної реакції.
- Когнітивна відстороненість включає деперсоналізацію та дереалізацію.
- Соціальна відстороненість – уникнення спілкування, стосунків із соціумом. Людина почувається швидше глядачем з вікна, при цьому не відчуваючи зв’язку з тим, що відбувається.
- Фізична відстороненість – прояв деперсоналізації. Коли власне тіло відчувається як щось чуже.
Що таке дисоціація?
Існує кілька типів дисоціації. Деякі з них включають деперсоналізацію (відчуження від власного тіла або почуттів), дереалізацію (відчуття, що навколишній світ нереальний).
Наприклад, людина може відчувати відчуження від свого тіла, що його тіло чуже, нереальне або не належить йому. Це може супроводжуватися відчуттям відокремленості від своїх власних емоцій та дій. Відчуття нереальності навколишнього світу – виникає відчуття, що навколишні об’єкти або події здаються нереальними, якби людина знаходилася всередині сцени фільму або сну. Автоматизована поведінка. Виконання дій без усвідомлення – людина може виконувати рутинні чи автоматизовані дії, не усвідомлюючи їх у повною мірою, ніби він перебував у стані “автопілота”.
Чому це погано?
Що ж тут поганого, запитайте ви… адже так психіка зберігає себе, захищає, допомагає виносити всі тяготи війни…
Виходячи з діагностичного критерію МКБ 10, дисоціація – роз’єднання, несвідомий процес поділяє мислення на окремі складові, що веде до порушення звичайних взаємозв’язків, а також порушення цілісності особистості внаслідок психотравмуючого впливу. Насамперед це порушення сприйняття, зміни сенсу чи значущості актуальних подій. Наприклад, дисоціація лише на рівні поведінки призводить до автоматизму чи забування важливої інформації особистого характеру. Відбувається така відчуженість, розсіяність, мрійливість, втрата почуття реальності у сприйнятті зовнішнього світу, порожнеча психіки… Дисоціація дозволяє економно витрачати свої сили, знизити напругу, що, у свою чергу, дає можливість мобілізувати зусилля для вирішення того чи іншого завдання.
Те, що психоаналітики допомагають робити на психоаналітичній сесіі – називається зв’язування. Зокрема, переживання, пов’язані з травматичною ситуацією. При дисоціації неприйнятні почуття послаблюються з допомогою розщеплення. Якщо почуття є загрозливим. Якщо не докладати зусиль до об’єднання, вони так і залишаться роз’єднаними.
Психотерапія спрямована на возз’єднання особистості та вирішення травматичної ситуації. У процесі клієнт інтегрує розщеплені частини в єдине ціле, повертаючи собі.
