Психіка витримує важке, але не витримує безглуздого! Безглузде – це як? Хіба не все, що ми робимо, ми робимо для чогось? Хіба якщо нам погано, мало знайти співчуття в іншого?
Хіба недостатньо пристосуватись до світу, розвивати вміння змінювати себе, вміти тестувати реальність? Навіщо потрібен сенс, що дає що? Де взяти енергію? Спробуємо розібратися у цих питаннях. І для початку зрозуміємо, як і чим людина взаємодіє з реальністю.
Розуміння – це база нервової системи
Сенс не шукають у голові і навіть не в книгах. Сенси виникають з розуміння наших потреб. А розуміння потреб шукають через контакт із собою, із внутрішньою реальністю і з тими точками, де всередині щось відгукується.
Тілесний орієнтир
Ми живемо у нашому тілі, ми обробляємо, що сталося насправді через нашу психіку. Або суб’єктивно. Тому все, що ми обробили, несе відбиток нас і лише частково відбиток реального світу. Криза приходить тоді, коли наше сприйняття не збігається з реальністю. Ось тоді клієнти і приходять до психоаналізу.
Я ставлю питання про тіло: «Де в тілі з’являється хоч маленький відгук, коли ти думаєш про те, що турбує?». Все починається із відчуттів. Якщо немає відповіді на це питання, ми не зможемо знайти себе, тоді ми керуємося не своїми відчуттями, а чужими смислами, ідеями.
Важливо шукати відповіді на свої питання
Ще одне питання: «Що ти відчуваєш, коли говориш про це?». Спираючись на свої відчуття, ми можемо навчитися розуміти свої почуття, називати їх, спиратися на них. Розуміння своїх емоцій допомагає нам зрозуміти суб’єктивне оціночне ставлення до існуючих ситуацій. Наприклад, розуміння, коли у нас виникає емоція задоволення, це вказує нам на максимальну відсутність небезпеки.
А якщо таке питання: “Що ви думаєте про те, про що кажете?”. Ми можемо будувати гіпотези, які перевіряють насправді через факти. І дуже важливо розуміти, які саме гіпотези стоять за нашими відчуттями та почуттями. Навіщо? Для того, щоб знайти сенси, які, у свою чергу, допомагають знайти енергію, яку ми перетворюємо діяльність.
Чому в житті важливі сенси
Варто сенсу зникнути — і та сама діяльність перетворюється на в’язке болото, де кожен крок потребує непропорційно більше сил. Це не ліньки і не слабкість. Це відсутність вектора.
Сенс – це не філософія, а регулятор. Він задає напрямок, і зусилля складаються в лінію, а не розпадаються в шум. Коли людина живе в режимі “треба”, вона витрачає енергію на опір. Коли в режимі “хочу” – на рух. І різниця між цими двома станами відчувається тілом швидше, ніж головою: в одному випадку ти прокидаєшся вже втомленим, в іншому — можеш працювати годинником і не провалюватися.
Ви хочете припинити провалюватися? Пройдіть шлях від тілесних відчуттів до змісту вашої активності. А якщо не виходить? Приходьте на психоаналіз, де я супроводжую вас у вашому шляху.
