У 2019 році на Венеційському кінофестивалі сталася подія, яка здивувала навіть скептиків. Український фільм із маловідомими акторами отримав головний приз програми «Горизонти». Його назва «Атлантида». Це не блокбастер і не «розвага на вечір», а картина, яку обговорюють у світовій пресі як один із найсильніших фільмів про наслідки війни.
Про що ж фільм?:
Події «Атлантиди» розгортаються у недалекому майбутньому після завершення війни на сході України. Це вже не фронт і не бойові дії, а руїни, в яких людям доводиться вчитися жити заново. Герої фільму – звичайні люди: колишні військові, волонтери, мешканці звільнених територій. Вони працюють на відбудові, шукають сенс, намагаються зцілити власні травми й знайти місце у світі, що змінився до невпізнання. Васянович показує цей простір не як катастрофу, а як реальність, де серед попелу й пустки може народитися щось нове.
Творці та виробництво:
Ідея «Атлантиди» народилася у Валентина Васяновича ще після його роботи над документальними проєктами про Донбас. Він хотів відійти від прямої документалістики й показати наслідки війни мовою художнього кіно, але без втрати достовірності. Тому у стрічці знімалися не професійні актори, а ветерани бойових дій, волонтери, парамедики. Серед них колишній військовий Андрій Римарук, який зіграв головну роль. Цей крок не лише надав фільму справжнього емоційного досвіду, а й став своєрідним мостом між мистецтвом і реальністю. Васянович традиційно поєднав кілька ключових функцій. Він був режисером, сценаристом, оператором і монтажером, що забезпечило абсолютно авторську цілісність картини. Продюсуванням займалися В’ячеслав Рашковський та Ія Мєдвєдєва. Знімали фільм у реальних локаціях Донбасу та на територіях, схожих на поствоєнні пейзажі. Цікаво, що візуальну концепцію Васянович розробив сам. Довгі статичні плани та природне світло створюють відчуття застиглого часу, а звук, навпаки, підкреслює рух життя.
Маркетингова та промоційна кампанія «Атлантиди» була нетиповою для українського кіно. Замість великих рекламних бюджетів команда зробила ставку на фестивальні покази та репутацію самої теми. Тож прем’єра у Венеції стала «точкою входу» для світової преси. Після тріумфу на фестивалі пресрелізи та інтерв’ю з ветеранами, які грали у фільмі, поширили провідні європейські медіа. Завдяки цьому «Атлантида» отримала величезну кількість публікацій без класичної реклами, а головний акцент робився на історії людей і темі поствоєнного відновлення. Така стратегія дозволила фільму стати найпомітнішим українським релізом 2019 року на міжнародній арені.
Визнання:
Прем’єра «Атлантиди» відбулася 4 вересня 2019 року на 76-му Венеційському кінофестивалі в конкурсній програмі «Горизонти», яка відкрита для найсміливіших стрічок. Для українського кіно це стало справжнім проривом. Фільм Валентина Васяновича отримав Головний приз програми, ставши першою українською картиною, яка здобула таку нагороду у Венеції. Цей успіх одразу відкрив двері на десятки фестивалів: «Атлантиду» показали у Торонто, Токіо, Салоніках, Таллінні, Стокгольмі, Ґауді (Іспанія) та на численних платформах в Україні. Стрічка зібрала понад десяток відзнак, серед них премії за найкращий фільм, найкращу режисуру та спеціальні нагороди журі. У 2020 році «Атлантиду» обрали офіційним претендентом від України на «Оскар» у категорії «Найкращий міжнародний фільм», що знову привернуло увагу західної преси. Її показували у кіноклубах, на тематичних ретроспективах і навіть у програмах, присвячених відновленню після конфліктів – настільки гучним було визнання цього проєкту.
Не менше, ніж сам фільм, критики відзначили й його творців. Валентин Васянович після Венеції став одним із найпомітніших режисерів Східної Європи, його ім’я регулярно згадували у добірках «нових великих авторів» у Variety, Screen Daily та The Guardian. Успіх «Атлантиди» допоміг йому залучити міжнародних партнерів для наступного фільму – «Відблиск», який теж увійшов до престижних конкурсів. А виконавець головної ролі, ветеран Андрій Римарук, отримав чимало запрошень на публічні дискусії та кіноподії як приклад реального героя, що став частиною великого мистецького проєкту. Таким чином, тріумф у Венеції став не лише перемогою конкретної стрічки, а й стартом для подальшого міжнародного успіху українських авторів.
Досягнення фільму:
«Атлантида» стала справжнім проривом для українського авторського кіно на міжнародній арені. Вперше українська стрічка не просто брала участь у престижному фестивалі, а здобула головну нагороду програми, отримавши визнання критиків та професійної спільноти. Візуальна мова Васяновича – довгі статичні плани, мінімалістична операторська робота та увага до деталей поствоєнного простору, задали новий стандарт для українського кінематографа, продемонструвавши, що складні теми можна передавати не через тривіальний сюжет, а через естетичну форму.
Фільм також відкрив міжнародну аудиторію для сучасного українського кіно: критики порівнювали його з роботами Тарковського та Белли Тарра, а студенти кіношкіл і кінокритики у Європі почали вивчати українську школу як самостійний феномен. Успіх «Атлантиди» показав, що українські автори можуть конкурувати на світовому рівні, а теми війни, травми й відновлення країни мають універсальне звучання. Таким чином, стрічка стала не лише художнім досягненням, а й культурним маркером, який змінив сприйняття України у глобальному кінематографічному контексті.
«Атлантида» це фільм, який залишає слід у свідомості. Він поєднує документальну достовірність із поетичною силою, змушує замислитися про наслідки війни, про людяність і здатність до відновлення. Стрічка показує Україну не через стереотипи, а через прості, щирі історії людей, які намагаються жити після катастрофи. Вона здатна одночасно зворушити, навчити співчуття і відкрити очі на сучасні реалії.
Цей фільм важливий не лише як мистецький досвід, а й як культурний маркер: він демонструє, що українське кіно здатне говорити на рівні світових фестивалів і зачіпати універсальні теми. Для глядача «Атлантида» – це можливість побачити, відчути і зрозуміти, що сучасне кіно може бути водночас красивим, чесним і важливим. Саме тому перегляд цього фільму стає необхідним: він змінює уявлення про Україну і про силу кіно.
