За оцінками, близько 6-7,5 мільйонів українців залишили свою країну у пошуках безпеки та кращих умов життя. Близько 43% українських біженців за кордоном заявляють, що планують повернутися додому після завершення війни. На початку повномасштабного вторгнення частка тих, хто висловлював намір повернутися, була дуже високою — близько 70%. Однак із часом цей показник поступово знижувався.
Чому люди поверталися в Україну під час війни
Різні дослідження охоплюють такі аспекти, як безпека в Україні, можливості працевлаштування, доступність житла та рівень соціальної підтримки. Додому частіше поверталися неодружені біженці (сум та самотність), ті, хто мав батьків в Україні (відчуття провини та відповідальність), а також ті, хто віддалено працював на українські компанії (наявність роботи). 9 з 10 біженців, що повернулися, зазначали вплив емоцій на прийняття рішення щодо повернення до України. Для 62% опитаних емоційні фактори були ключовими.
За даними досліджень, на повернення біженців вплинули такі фактори:
- туга за домом – 58%;
- туга за Батьківщиною – 51%;
- туга за сім’єю – 41%;
- бажання дітей повернутися в Україну – 36%;
- відчуття самотності (“за кордоном нікому не потрібні”) – 36%;
- бажання, щоб діти навчалися в Україні – 26%;
- можливість бути корисним для України та брати участь у відновленні – 27%.
Водночас на рішення повернутися 84% українців вплинули й складнощі за кордоном – це стало ключовим фактором для кожного п’ятого респондента. Зокрема, серед проблем називалися відсутність свого житла, складнощі з працевлаштуванням, зниження рівня добробуту, гірша медицина, вивчення мови, відсутність друзів.
Основні причини повернення українців додому
Але я вважаю, що основні фактори, які вплинуть на рішення залишитися, будуть такі:
Діти. Саме через дітей повернення буде зменшуватися, бо більшість дітей вже 4 роки ходять в місцеві школи, отримують знання, дипломи, зявляються друзі. Асиміляція, вивчення місцевої мови, діти починають відчувати себе більше вдома, ніж в Україні. І в
такому випадку повернення стає більш важким. Навіть підлітки мені на сесії кажуть, що вже не пам’ятають як було вдома. Що ми тоді можемо сказати про маленьких дітей?
Документи. Цей фактор один з головних – якщо країна, де біженці змогли знайти прихисток, буде після тимчасового захисту надавати легальні документи на проживання, це буде важливим фактором який вплине залишитися. Право на роботу, перебування, позику в банку – все це дуже важливо для майбутнього кожного з нас.
Наявність роботи або свого бізнесу. В Болгарії, наприклад, дуже багато українців заснували приватний бізнес – СТО, салони краси, різноманітні магазини, туристичні компанії… А хтось знайшов роботу. Приблизно 15 тис. чоловік офіційно працевлаштовані. И звичайно ніхто з них не захоче втрачати надбане.
Психологічні причини повернення в Україну
Дім – це не просто стіни… це відчуття безпеки, це місце, де можна розслабитися та оновитися. Більшість з нас втратила це відчуття і на батьківщині, і за кордоном, але саме це відчуття ми будемо шукати будь де! І наявність документів, і школи для дитини, і просто відчуття спокою – все це основні причини зробити вибір.
Важливий фактор також – це наявність соціуму, в якому комфортно. Друзі, колеги, сусіди… А для цього потрібно вивчити мову. Ті, хто зміг адаптуватися до культури та вивчити мову, зможуть знайти своє середовище. Бажання повернутися – це бажання бути в середовищі, в якому не потрібно постійно адаптуватися, де мова, культура, поведінка є зрозумілими.
Важливий фактор неповернення – пережитий жах війни. Повернутися туди, де сталася травма, дуже важко. І може спровокувати повторну травматизацію (посттравматичний стресовий розлад).
За 4 роки за кордоном, багато хто «прижився». Психіка виробила захисні механізми (раціоналізація, інтеграція). Це допомагає функціонувати в новій країні та зберігати свою ідентичність. Повернення в Україну може сприйматися важко, бо потребує відмовитися від набутого.
Повернення – це не просто питання логістики. Це процес траура за минулим життям, це питання внутрішньої боротьби між відчуттям безпеки та приналежності до своєї культури.
